Людині властиво мислити, аналізувати, планувати. Це – велика її перевага перед іншими живими створіннями. Але, щоб ці процеси були ефективними і не обернулися проти неї самої, слід свої плани підпорядковувати плану Божому.
Перед Своєю хресною жертвою Ісус як людина ще хотів жити, діяти, навчати, зціляти. Апостоли взагалі планували розподіл посад в Його уряді, який, як гадали, утвердиться внаслідок майбутнього перевороту. Однак гору взяло слово: «Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!» (Мт 26,42). І спасіння світу звершилось.
Зовсім не так, як міг хтось із людей погадати, а так, що й «царі затулили рота свого; бо таке побачили, що їм не оповідалось, довідалися про таке, чого не чули» (пор. Іс 52,15). Адже «таке вчинив Господь!» (Пс 22(21),32). Його безмежний розум бачить набагато далі, ніж наш обмежений, тому й слушно довіритися Йому, бо ми в своїх планах, якими досконалими вони б не видавались, усього не прорахуємо.
Бог, однак, поважає нашу волю. Тому, коли ми вперто тримаємося за свої сценарії, Він може нас залишити з ними наодинці, але воно нічого доброго нам не віщує. Виникне ситуація, яку в народі називають биттям головою об стіну. І ефекту жодного, і велика загроза ушкоджень.
Бог краще знає час, коли тій чи іншій події варто звершитись. Відомий невролог і психіатр Віктор Франкл, описуючи у книжці «Людина в пошуках справжнього сенсу» свій досвід перебування в нацистському концтаборі, наводить такий факт, що найшвидше психологічно ламалися якраз ті в’язні, які були надмірно зосереджені на ідеї свого звільнення. Вони настільки були охоплені цим бажанням, що в своїй уяві самі встановлювали терміни, в які їх мали б визволити – місяць, півроку, рік… Але минав цей час, визволення не приходило, і люди, втративши хитку опору зі своїх планів та ілюзій, руйнувалися як особистості, накладали на себе руки. Натомість особи релігійні, для яких звичним було приймати Божий план щодо себе, знаходили у своїх стражданнях сенс і виживали.
Бог краще знає спосіб, в який подати нам бажане. Диявол, згідно зі св. Томою Аквінським, перед своїм падінням бажав того, що усі ангели й люди повинні бажати – досконалості. Але бажав не в тому порядку, який встановив Бог, а у своєму власному. Тож і ласки, яку стягнули на себе світлі ангели своєю покорою, не отримав, і прирік себе на вічний осуд.
Такий спосіб мислення ганить Ісус в Петрові, коли той свою волю намагається протиставити Його, кажучи про майбутні страждання Спасителя: «Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою!» (Мт 16, 22). Деякі екзегети Ісусову відповідь: «Геть, сатано, від мене!» (Мт 16,23), звернену до Петра і всіх тих, хто, нехтуючи Божою волею, чіпко тримається за свої уявлення, дослівно перекладають з грецького оригіналу як «Встань, сатано, позаду мене», тобто довірся Моїй волі, підкорися. «Те, що я роблю, ти під цю пору не відаєш; зрозумієш потім» (Йо 13,7). Тож відкинь свою нетерпеливість, свою гординю, свої амбіції, і все буде гаразд.
